Глава 1. Несподівана пасажирка
— Вибачте, будь ласка, а ви в яку сторону їдете?
Одягнена в урочистий, але дуже старий за фасоном одяг бабуся стояла і зазирала в очі чоловікові років під тридцять. Той недбало махнув рукою у напрямку:
— Ось туди. А вам куди треба?
— Мені? До найближчого метро.
Чоловік задумливо прикусив губу. Напрямок збігався, але було геть незрозуміло, що та бабця заплатить… В цих старих грошей завжди немає.
— Якщо ви переживаєте, що я не зможу вам заплатити, то дарма. Гроші в мене є.
Звучало непогано.
— Добре. Сідайте. Підвезу вас.
Бабуся вмостилася на передньому сидінні, і вони вирушили. Олег був тим нечастим таксистом, який не любив розмови та музику. В його авто було завжди тихо, і ніхто жодного разу не поскаржився на те, що він до когось чіплявся із непотрібними балачками. Вони мали проїхати весь маршрут, не обмовившись і словом, але у бабці були інші плани.
Глава 2. Пастка прогресу
— Їду від дітей. Подивилися на них та на їхнє життя. Подивилася навколо. І ви знаєте, стала ще менше розуміти те, що відбувається. Якось все швидко, складно. Купа техніки, незнайомих слів. Не встигаю я за цим. І не хочу встигати.
Олег подумки тяжко зітхнув. Виховання вимагало від нього якось на все це відповідати, але йому дуже не хотілося підтримувати цю досить банальну розмову про те, що хтось там за чимось не встигає. Зробивши зусилля, він таки видав репліку, яка мала запустити нескінченний діалог від пасажирки, від якого можна буде професійно відключитися до кінця поїздки:
— Ну щось ми встигаємо, щось — ні. Проте чи треба нам за всім цим встигати?
Бабця замислилася, а потім відповіла:
— За всім, точно не треба. Про це я знаю напевно. Питання в тому, що робити, коли ти взагалі випадаєш із того, що відбувається в світі та навколо тебе. Досить дивна історія, коли людство у своєму незупинному розвитку та руху вперед все робить для того, щоб кожна конкретна людина, що бере участь в цьому, стала непотрібною та неефективною.
— Дивний прогрес… Ось п’ятдесят років тому я проєктувала складний на той час проєкт гідроелектростанції. Це була неймовірно передова та сучасна споруда, що увібрала в себе кращий досвід кращих із людей. Зараз же я абсолютно нічого не розумію у тих телефонах, які моя станція живить.
— Виходить, з одного боку я доклалася до того, щоб ці пристрої можна було зарядити. А тепер мені кажуть, що я відстала і все в телефоні, якого я не розумію… Виходить так, що без мене би не обійшлося, але одночасно із тим без мене обійшлись.
Олег задумався над сказаним. Це була не та звичайна історія від старих, яких він підвозив. Ні. В чомусь воно було схоже. Але тут була присутня думка, яка була для нього дещо неочікуваною. Кожна людина, розвиваючи цей світ, робить себе неактуальною. І чим краще вона впорається, тим швидше та більше непотрібною вона стане у майбутньому.
Глава 3. Дуель аргументів
Треба було щось сказати, але що? Інформація була новою, і її треба було обдумати.
Бабця ж мовчала, не кажучи більше ні слова. Можливо, вона заглибилася у власні думки. Можливо, таки чекала відповіді від Олега. Вперше за всю роботу в таксі чоловік відчув незручність від тиші, яка була у салоні. Те, що було його «фішкою», зараз грало проти нього. Зібравшись із силами, він таки сказав:
— Ну, ви знаєте, мені здається, що якщо б у вас було бажання, то ви б із тим телефоном впорались. Розум у вас явно світлий. Говорите ви легко та складно.
Бабця уважно на нього подивилася. Мимоволі здалося, що Олег сказав щось не те, але він це рішуче відкинув. Він просто проговорив очевидне і необразливе. Нічого більше.
— Можливо. Але питання в тому, що мені це не так важливо, як вам.
Ну ось це вже було схоже на стандартну розмову, до якої Олег звик. І воно дійсно так і було.
— Я дивлюся на те, як велика кількість людей проживає своє життя, втупившись в телефони, і не розумію цього, оскільки воно їх ні до чого не веде. Всі ось ці тік-токи і так далі. Це ж просто спалювання часу і не більше. Ось ви, коли я до вас підійшла, так само сиділи і бездумно робили те саме. Вам не соромно?
Олег, роздратований неочікуваною атакою безпосередньо на нього, огризнувся:
— Ну, ви правильно кажете, для вас це щось далеке та незрозуміле.
Було це якось неправильно. Бабця йому сама розкрилася та повідомила про власну слабкість. А він цим скористався. Це було не тільки неправильно, а й непрофесійно. Не можна було сваритися із клієнтами без великої на це необхідності. Але все вже було сказано, і нічого із цим не зробиш. До того ж, так чи інакше, не Олег це розпочав.
— Ви нічого нового мені не сказали. Я дійсно не розбираюся і не хочу розбиратися із цим новим високотехнологічним. Тут питання в іншому. В чому ви і всі інші розбираєтеся, коли гортаєте ті веселі короткі відео?
— Ви подумайте над цим. Це просто час, який йде в нікуди і незрозуміло для чого.
Олег вирішив не поступатися, раз вже почав спорити.
— Ну, люди хочуть розважатися. Їм це подобається. Вони мають на це право. Чому б і ні?
— І це я розумію. Питання в тому, з чого ми починали. Ось мені казали, що я не розбираюся у телефоні. А як щодо того, що майже всі, хто в ньому розбираються, обмежили свій розвиток виключно до рівня розваг. Ось треба вміти зайти у той тік-ток. Для цього розібралися. А далі — ні.
— Це ж неймовірний за можливостями пристрій. Я бачила, що там можна вчити іноземну мову чи проходити якісь інші курси, що дадуть нові знання та навички. Можна залучитися до великої кількості цікавих знань і ставати розумнішими щодня. Але переважна більшість просто розважається.
— Звідси в мене питання. От коли мені кажуть, що я не вмію правильно тицяти щось там у телефоні, мені кажуть, що я відстала у розвитку, чи відстала у розвагах, які мені нецікаві? Чи не підмінили ви, молоді, поняття руху вперед поняттям різноманітності розваг?
Глава 4. Ціна зручності
Знову неочікуване запитання… І знову воно було якесь незручне. Що можна було відповісти? Звісно, було б дуже класно відкрити зараз на власному гаджеті програму із вивчення тієї ж англійської чи показати у переліку переглянутих відео щось пізнавальне. Але цим Олег похвалитися не міг. Та й, чесно кажучи, він навіть не знав того, хто міг би зараз впевнено захистити молоде покоління.
Молодь жила із впевненістю того, як безнадійно від них відстали всі, хто був старший за неї, але раптом ось тут і зараз все виходило якось навпаки.
Кращим виходом було помовчати. Олег вмів це робити професійно, адже це ж таки була його «фішка», за яку йому періодично ставили п’ятірки у додатку. Він кинув оком на те, що показувала програма навігації на телефоні. Їхати ще більш ніж п’ятнадцять хвилин. Ну, треба якось протриматися.
Навігація!!!
— Ну, там не тільки розваги. В телефоні ще й робота. Ось, бачите, програма показує, як нам їхати. Чи ви зараз почнете згадувати про те, як ваші однолітки пам’ятали все місто напам’ять?
Чудовий неочікуваний аргумент в іронічному тоні. Олег сам собі зараз дуже подобався, тому що проти того, що він заявив, по факту не поспориш. А всі можливі заперечення одразу були виставлені недолугими та такими, що виглядають як непевні спроби зачепитися за старе та минуле.
Бабця, замислившись на півхвилини, відповіла:
— Хороший аргумент. Сильний і логічний.
Олег внутрішньо дуже задоволено розтікся по автомобільному кріслу.
— В мене єдине запитання. Ось дивіться. Мій однолітка-таксист мав у себе в кращому випадку паперову карту. І то далеко не завжди. Відповідно, він, як ви іронічно зауважили, пам’ятав все місто до дрібних деталей. Вам, як його майбутньому колезі, це не треба, бо у вас для цього є програма.
— Ну ось дивіться. Він ту карту знав. І місто знав. Це досить великий обсяг інформації, який вам знати непотрібно. Чим ви, відмовившись від запам’ятовування карти, зайняли вільне місце у себе в голові, окрім тік-токів? Чи не вийшло так, що технічний прогрес позбавив вас необхідності у навантаженні власної пам’яті, а ви цим скористалися виключно для того, щоб знати менше, а не більше?
— Чим ви як таксист-професіонал кращий за того далекого і не такого просунутого в технічному плані вашого колеги?
Глава 5. Право бути неактуальним
Олег нервово смикнув головою, підсвідомо вже жалкуючи, що взяв цю бабцю із її незручними запитаннями. Що йому було казати?
Знайти відповідь було вкрай важко. Звісно, Олег, як і багато інших, планував вчити іноземну мову чи робити щось інше, дуже корисне. Але як тільки до його рук потрапляв телефон, всю увагу забирали меми, веселі відео та інше.
— Ви можете мені не відповідати. По суті я поставила вам це запитання для того, щоб ви самі собі відповіли на нього. Чесно та без перекручувань фактів.
Олега чомусь ці заспокійливі слова розлютили.
— Наявність тих чи інших знань ще нічого не говорить! Про які успіхи ми можемо зараз говорити? Що з того, що ви там щось десь в голові тримаєте, якщо це не робить ваше життя кращим?
— Ви знаєте. Ви праві. — Чоловік очікував що завгодно, але не капітуляцію. — Ми дійсно не можемо похвалитися ситою старістю чи подібним. В мене тільки одне питання: чому ви перевели запитання з вас молодих на нас старих? Ми ж вже закінчилися. Але ж ви маєте демонструвати зовсім інше.
— Під час нашої розмови я зрозуміла одну дуже важливу річ. Ми все зробили правильно. Це говорить про те, що ми створили світ, який випередив нас самих, і продовжує рухатися далі у своєму розвитку. Отже кожен старий, який відстав від прогресу, має пишатися тим, що його покоління зробило все, що треба, і навіть більше. Вам треба зрозуміти, що і ви маєте створити та зробити те саме. Не менше. Бо якщо роки будуть йти, а ви все будете на коні і у всьому розбиратися, то це означатиме тільки одне: ви не встигли та не справилися.
— Якась сумна участь. Не здається?
Старенька зітхнула:
— Можливо. Але все залежить тільки від того, як ви це бачите. Дякую, що підвезли. Скільки я вам винна?
Олег підняв на неї очі і відповів:
— Мені було по дорозі.
Бабця вдячно кивнула у відповідь і, вийшовши із авто, попрямувала у власних справах.
Олег тим часом, почувши звук повідомлення, розблокував телефон і побачив, що на його улюбленому каналі із мемами вийшов новий випуск.
Змахнувши повідомлення, він одразу видалив розважальну програму, одночасно встановивши іншу для вивчення іноземної мови. Йому було потрібно дуже багато всього вивчити та зробити, щоб якомога швидше та впевненіше стати неактуальним. Як і всьому його поколінню.
— Я пишу книги на замовлення. Якщо маєте історію, яку давно хочете побачити написаною, можемо зробити це разом. Послуги письменника.
Більше статей про письменництво — у блозі. Мої власні книги — тут.
Василь Ковальчук 24.01.2026
